д. філол. н., проф.

Розмірні параметри книжкових та газетно-журнальних видань

М. С. Тимошик

д. філол. н., проф.

Детально розглядаються формати та обсяги різних видів видавничої продукції, а також оптимальні обсяги роботи редактора сучасного видавництва.

Formats and size of different kinds of printed matter are viewed in this publication. It also deals with the optimum size of an editor's work in a modern publishing house.

====

Формати видань.

Обсяги видань.

Обсяги редакторської роботи.

У своїй повсякденній праці редакторові будь-якого видавництва чи видавничого підрозділу часто доводиться розв"язувати далеко не другорядні питання, пов"язані з розмірними характеристиками того чи іншого виду видавничого продукту. На їх формування, пердусім, впливають такі складники:

-ширина й висота видання в цілому (формат видання);

-ширина й висота набраних шпальт (формат сторінки);

-кількість рядків та знаків у рядку;

-загальний обсяг усього текстового та ілюстративного матеріалу (у знаках, квадратах, сторінках, аркушах);

-величина шрифтів.

Знаючи характеристики цих складників, можемо легко з"ясувати співвідношення кількості сторінок авторського та видавничого (після редагування) оригіналів з кількістю сторінок майбутнього оригінал-макета. А це вже дає можливість досвідченому редакторові "прикинути", навіть без допомоги спеціаліста економічної служби, потребу в папері на майбутнє видання, визначити оптимальний вид оправи чи обкладинки, суму витрат на придбання матеріалів та оплату поліграфічних послуг. Добра орієнтація в розмірних параметрах того чи іншого видавничого продукту слугує, скажімо, для керівника видавництва (головного редактора чи директора) відправною точкою для об"єктивного визначення, за умови стабільної організації редакційно-видавничого процесу, денного чи місячного обсягу редагування та роботи з версткою творчими працівниками видавництва і, відповідно, розміру оплати за виконану працю чи авторської винагороди за поданий для публікації твір.

Отож, досконале овлодіння означеною вище проблематикою є в набутті професійних навичок редактора-видавця чи не одним із найголовніших завдань.

Основні розмірні та кількісні параметри видання умовно можна згрупувати за такими блоками:

– формати видань;

– обсяги видань;

– обсяги редакторської роботи.

Коротко розглянемо змістове наповнення кожного з цих блоків.

1. Формати видань

Слово формат у нашій мові – іноземного походження. У перекладі з французької format та латинської forma воно означає вигляд, зовнішність. У вітчизняній видавничо-поліграфічній лексиці цей термін віддавна закріпився на позначення розміру книги, газети, паперу, ілюстрації тощо. Ф о р м а т о м в и д а н н я прийнято вважати розмір за шириною й висотою, що склався після обрізування видання з трьох боків. Є ще офіційне тлумачення цього поняття, визначене вітчизняним державним стандартом (ДСТУ 3018). За цим документом, формат видання – це розмір готового видання, що визначається шириною і довжиною сторінки видання у міліметрах чи шириною і довжиною аркуша паперу видання в сантиметрах із зазначенням частини, яку займає на ньому сторінка видання.



Відтоді, як найдавніший вид видавничої продукції – книга еволюціонувала із сувійного до кодексного варіантів виготовлення й розпо-всюдження, її формат, як і формати інших видів видавничої продукції, зазнавали та й нині продовжують зазнавати суттєвих змін. Зміни ці зумовлювалися здебільшого двома чинниками: технічними нововведеннями друкарства та потребами й побажаннями покупців (споживачів) друкованої продукції.

Наприклад, зі ствердженням і розвитком у кожного народу релігійних вірувань значного попиту набули різноманітні видання богословського характеру. Для урочистих відправ у соборах і церквах виготовлялися книги великих форматів. Для щоденного вжитку священикам та віруючим пропонувалися книги малих розмірів, аби їх можна було носити з собою, читати у зручний час і зручному місці. Згодом за таким принципом стали друкувати книги для навчальних потреб, самопізнання чи просто для розваги. Отож, у видавничій практиці віддавна виробилася практика творити великоформатні й малоформатні видання в різноманітних пропорціях ширини й довжини: подовжені, квадратні, широкі. Дбаючи про зручність для читача, видавці, однак, стикнулися з необхідністю врахування й своїх інтересів, передусім фінансових. Вони поступово почали "прив'язувати" формати своїх книг до тих розмірів аркушів паперу, які поширювалися й стверджувалися в тій чи іншій країні або групах країн. Адже для видавців і друкарів важливо було, згинаючи такий аркуш до потрібної кількості заданого розміру сторінок, уникнути при обрізуванні значних відходів дорогого матеріалу.

Так вироблялися варіанти типових, найбільш поширених розмірів видань, які в кінцевому результаті ставали стандартними, тобто такими, яких слід було дотримуватися всім виробникам. Найбільш поширені розміри (формати) видань у кожній країні стали перебувати у взаємній залежності зі стандартними форматами паперу, який там виготовлявся.

Для досягнення певного формату видання з метою зменшення відходів після його обрізування світова видавнича практика виробила такі основні способи складання аркушів паперу, призначеного для друку різних видів видавничої продукції:

in folio – аркуш згинався один раз навпіл (текст, що друкувався з двох боків, мав, таким чином, чотири сторінки, а одна сторінка – четверту долю аркуша);

in quarto – аркуш згинався двічі (виходило вісім сторінок, а одна сторінка – восьму долю аркуша);

in octavio – аркуш згинався чотири рази (за умов друку з обох боків виходило 16 заповнених текстом сторінок, а одна сторінка – 16-ту долю аркуша).

Історично склалося так, що в Україні, як і на теренах колишнього Радянського Союзу, ширина рулонів паперу, призначеного для друку книжкових і періодичних видань, що визначається в сантиметрах, набула таких стандартних розмірів:

60 х 84

60 х 90

70 х 90

75 х 90

70 х 100

70 х 108

84 х 108

Розмір книжкового чи періодичного видання, що ставав похідним після згинання (фальцювання) аркушів вищезазначених розмірів у кілька разів (два, три, чотири чи п'ять), отримував свій формат. Такий формат позначався відповідним цифровим рядом. Скажімо, формат видання 84х108/32 можна "прочитати" так: стандартний аркуш паперу, з якого друкувалося це видання мав ширину 84 см, довжину 108 см, а розмір однієї книжкової сторінки – 32-гу долю, тобто цей аркуш до обрізування був зігнутий п'ять разів і з нього вийшло 32 сторінки, заповнені текстом чи ілюстраціями.

Таким чином, розміри друкованого видання прийнято позначати трьома цифрами, перші дві з яких сполучені знаком х, а третя – косим знаком /. Із розглядуваного нами формату (84х108/32) 84х108 означає формат стандартного паперового аркуша в сантиметрах, а подана через косу цифра 32 – долю цього аркуша, зайнятого однією сторінкою.

Рішення щодо вибору формату майбутнього видання приймає видавець. Однак він погоджує таке рішення з тією друкарнею, де передбачається це видання випустити у світ. Попереднє з'ясування цього питання є необхідним, оскільки кожна друкарня може відтворювати полігра-фічним способом будь-які формати видань.

Які чинники впливають на вибір формату? Їх кілька:

– обсяг видання;

– вид видання;

– читацьке призначення;

– формат паперу, на якому друкуватиметься наклад;

– можливості конкретної друкарні;

– вимоги державного стандарту.

Після здобуття Україною незалежності вітчизняні видавці та поліграфісти при виборі форматів видань тривалий час користувалися старими радянськими стандартами. Нині вони зобов'язані дотримуватися стандартів, розроблених і затверджених власною державою.

Формати вітчизняних видань регламентують такі три галузеві стандарти України:

ГСТУ 29.1-97. "Журнали. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги" (затверджений Мінінформом України 16 серпня 1997 року);

ГСТУ 29.5-2001. "Видання книжкові. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги" (затверджений Держкомінформом України 15 червня 2001 року;

ГСТУ 29.3-2000. "Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги" (затверджений Держкомінформом України 22 червня 2000 року);

Кожному видавцеві слід не лише знати про такі стандарти, а й мати їх під руками.

Оптимальні варіанти вітчизняних форматів книжкових видань

Для орієнтації в розмірах аркушів, форматах книжкових видань та розмірах таких видань після обрізування з трьох боків видавцеві й редакторові варто завжди мати під руками таблицю (див. таблицю 1), розроблену відповідно до діючого нині в Україні галузевого стандарту ГСТУ 29.5-2001:

Розмір аркуша (мм) Доля аркуша Умовне позначення формату книги (см/доля) Максим.доп. розмір книги в обкл. після обрізування з трьох боків. Перша цифра - ширина, друга - висота (мм) Мінім. доп. розмір книги в обкл. після обрізування з трьох боків. Перша цифра - ширина, друга - висота (мм)
600*900 840*1080 700*1000 700*900 600*900 600*840 840*1080 700*1000 750*900 700*900 600*840 1/8 1/16 1/16 1/16 1/16 1/16 1/32 1/32 1/32 1/32 1/32 60*90/8 84*108/16 70*100/16 70*90/16 60*90/16 60*84/16 84*108/32 70*100/32 75*90/32 70*90/32 60*84/32 220*290 205*260 170*240 170*215 145*215 145*200 130*200 120*165 107*177 107*165 100*140 205*277 192*255 158*230 155*210 132*205 130*195 123*192 112*158 100*170 100*155 95*130

Згідно з вимогами стандарту, сучасні друкарі можуть допустити відхилення від запропонованих розмірів за шириною і висотою книжкового блоку не більше одного міліметра. Такі відхилення можуть статися тоді, коли друк здійснюється на застарілому поліграфічному обладнанні. За умов виявлення більших відхилень, видання вважатиметься таким, яке випущене з порушенням вимог діючих стандартів.

Які ж формати книжкових видань є найбільш поширеними у вітчизняній видавничій практиці?

Це формати 84х108/32 та 60х80/26. У першому (трохи видовженому) виходять здебільшого художні, науково-популярні твори, багатотомники, академічні видання. Другий традиційно "прописався" для навчальних, наукових видань. Для видань із значною кількістю фотоілюстрацій, мистецьких репродукцій, креслень, цифрових даних краще підійдуть формати з восьмою долею аркуша – 84х108/8, 70х108/8, 70х100/8. Різноманітні путівники, словники-розмовники, транспортні розклади, пам'ятки, інструкції належать до тих видань, які часто бере читач із собою в дорогу. Отож, за розмірами вони мають бути невеликими, тому доля аркуша тут чи не найбільша – 64. Скажімо, за формату кишенькового словничка 84х108/64 ширина його буде 100 мм, а висота – 125 мм. Є специфіка форматів для малотиражних наукових видань – авторефератів, тез доповідей, програмно-методичних та нормативних матеріалів. Друкуються вони, як правило, засобами малої поліграфії, для якої найраціональніше підходять формати 60х90/16 і 60х84/8.

Оптимальні варіанти вітчизняних форматів журнальних видань

Обираючи формат журнального видання, його засновник найперше має бути добре обізнаним у питаннях, які стосуються класифікації цього виду видавничої продукції бодай за двома найголовнішими ознаками: за змістом та читацьким призначенням. Не зайвим буде нагадати у цьому контексті, що за змістом журнали поділяються на: громадсько-політичні, наукові, науково-популярні, популярні, виробничо-практичні, літературно-художні, реферативні. За читацьким призначенням журнали поділяються: для широкого кола читачів, для фахівців, для дітей різної вікової категорії.

Останній контингент читачів є особливо специ-фічним, тому журнальна періодика за своєю формою та змістовим наповненням буває різною: для дошкільнят, для молодших школярів, для школярів середнього та старшого віку.

Відповідно до цієї класифікації видавець і орієнтується на можливі формати свого журнального видання. Оптимальні варіанти форматів журналів, які видаються в Україні, пропонуються в таблиці 2.

Види журналу,обсяг Формат (см) і частка аркуша
Літературно-художній журнал: - великого та середнього обсягу - малого обсягу (16-56 стор.) Громадсько-політичний журнал Науково-популярний журнал: - для широкого кола читачів - для школярів середнього та старшого шкільного віку Популярний журнал Виробничо-практичний журнал: - ілюстрований - з незначною кількістю ілюстрацій Науковий журнал: - ілюстрований - з незначною кількістю ілюстрацій Реферативний журнал 84*108/16, 70*108/16, 70*100/16, 70*90/16, 60*84/16, 60*90/16, 84*108/32 84*108/16, 70*100/16, 70*108/8, 60*90/8 Те саме 70*100/16, 70*108/16, 84*108/16, 84*108/32, допускається 60*90/8 60*90/8, 70*100/16, 84*108/32 70*100/16, 70*108/16, 84*108/16, 84*108/32, допускається 60*90/8 84*108/16 60*84/8, 60*90/8, 60*84/16, 60*90/16, 70*100/16, 70*108/16 60*84/8, 60*90/8, 84*108/16 60*84/16, 60*90/16, 70*100/16, 70*108/16 60*84/8, 60*90/8, 60*88/8

Як бачимо, визначені державою формати журнальних видань допускають певну варіативність навіть у межах одного виду, що забезпечує можливість видавцеві оптимального вибору.

Оптимальні варіанти вітчизняних форматів газетних видань

Йдеться про всі одноколірні та багатоколірні газети різного цільового призначення, обсягу, накладу, що випускаються високим чи офсетним друком, незалежно від їх видавців чи засновників. Згідно зі стандартом, газета може мати вкладку форматом, що являє собою частку від її загального формату. У таблиці 3 подані основні та похідні формати вітчизняних газет.

Основні формати газет (мм) Похідні формати газет (мм)
(A2) 420*594 450*598 420*630 420*598 420*578 350*540 (A3) 297*420 (A4) 210*297 299*450 225*429 315*420 210*315 299*420 210*289 289*420 210*275 270*350

За узгодженням з відповідним галузевим державним органом допускаються й інші формати періодичних видань. Свідчення цьому – трохи незвичний для українського читача формат нової газети, розрахованої на масового читача, що з'явилася в столиці України 2003 року, – "Газета по-киевски".

2. Обсяги видань

Для звичайного споживача друкованої продукції, не посвяченого в ази видавничої справи, оцінка обсягу того чи іншого видання, скажімо, книги здебільшого зводиться до визначень: тонка, дуже тонка, товста, дуже товста, середня, так собі. Школярі й студенти, як правило, лякаються "товстих" навчальних посібників і підручників. Як тільки не називають великообсягові книги ті, хто не з бажання, а вимушено користується ними: "пухлі романи", "гросс-бухи", "наповнений водою томище", "штучна жуйка" тощо. З іншого боку, любителі, скажімо, любовних романів або детективів, навпаки, розчаровуються, коли беруть до рук таке чтиво у "тонкому" редакторському та поліграфічному виконанні, адже очікувана насолода від такого читання триватиме недовго.

Для лексикону ж професіонала нашого фаху зовсім не пасують подібні означення. Він покликаний не лише чітко оперувати галузевими термінами, а й глибинно розуміти їхню сутність. Тому почнемо з визначень.

Поняття обсягу, як і формату видання, криється в його кількісній характеристиці. Найперша – це кількість сторінок або колонок. Професійними ж означеннями такої характеристики є різні види аркушів:

– паперовий;

– фізичний друкований;

– умовний друкований;

– авторський;

– обліково-видавничий.

Таким чином, о б с я г в и д а н н я – це його кількісна характеристика, виражена певною кількістю аркушів, сторінок чи колонок.

Для чіткішого розуміння цього визначення важливо з'ясувати деякі особливості термінологічних ознак перелічених вище різних видів аркушів.

П а п е р о в и й а р к у ш з фізичної (предметної) точки зору – виготовлений здебільшого з рослинних або штучних волокон і доведений до певних розмірів листоподібний матеріал, призначений для різних цілей, здебільшого для друкування текстів чи ілюстрацій. З точки зору видавничо-поліграфічного терміна – це одиниця розрахунку кількості паперу, необхідного для друкування конкретного видання. Існують різні стандартні розміри паперового аркуша.

Д р у к о в а н и й а р к у ш з фізичної точки зору – це площа поверхні одного боку паперового аркуша певного розміру, призначена для нанесення фарби із заздалегідь виготовленої друкованої форми. Тому такий аркуш ще називають фізичний друкований.

На один паперовий аркуш можна нанести за допомогою друкованої форми два відбитки – з лицьового і протилежного боків. Таким чином, один фізичний друкований аркуш становить половину паперового аркуша. Іншими словами, на одному паперовому аркуші вміщується (якщо заповнювати його з двох боків) два друковані. Нерідко початкуючі видавці, не розуміючи різниці між паперовим і друкованим аркушами, допускають помилки, визначаючи потребу в папері на конкретне видання, надто ж коли це видання книжкове. Адже на відміну від газетних видань, друк яких здійснюється прямо з паперових рулонів, папір для друку книг розрізується з тих же рулонів на аркуші певних стандартних розмірів. За умов неусвідомленого підходу до цього питання, можна недорахувати або, навпаки, перерахувати потребу паперу практично наполовину. Простежимо можливість появи такої помилки на конкретному прикладі.

Припустимо, що видавець підготував для друку оригінал-макет, що має в загальному обсязі 80 сторінок. На одному друкованому аркуші стандартного паперу вміщується, скажімо, вісім сторінок. Скільки фізичних друкованих і паперових аркушів піде на один примірник такого видання?

Обсяг книги у фізичних друкованих аркушах визначається поділом загальної кількості сторінок видання (80) на кількість їх в на одному друкованому аркуші (8): 80 : 8 = 10.

Оскільки один друкований аркуш – це половина паперового, то останніх треба буде вдвічі менше (10 : 2 = 5). Таким чином, на друк одного примірника книги обсягом 80 сторінок потрібно вісім фізичних друкованих і п'ять паперових аркушів. Знаючи методику визначення кількості аркушевідбитків, кількість відповідно до обсягу та накладу видання, можна легко підрахувати, скільки паперу піде на друк усього накладу.

Фізичні друковані аркуші, про які йшлося, у різних країнах світу випускаються різних форматів. Проте для точного ведення статистики друку, який здійснюється кожною державою, за наявності значної кількості різноформатних видань дуже важко підрахувати й скласти порівняльні дані, скажімо, за роками чи країнами випуску, про реальні обсяги такої друкованої продукції. З іншого боку, виникають ускладнення у визначенні реальних потреб країни в папері. Тому з метою приведення до якогось спільного знаменника загальної методики підрахунку обсягів випущених у різних форматах видань за конкретний період часу й було запроваджено єдиний спільний вимірник, який одержав назву умовний (або приведений) друкований аркуш.

У м о в н и й д р у к о в а н и й а р к у ш – це такий друкований аркуш, що слугує одиницею обліку й зіставлення різних обсягів видань, ви-друкуваних на паперових аркушах різних форматів й за основу розміру якого взято величину 60х90 сантиметрів загальною площею 5400 кв. сантиметрів.

Відповідно до цього розміру приводяться друковані аркуші всіх інших існуючих у країні форматів видань з метою визначення їх обсягів в умовних друкованих аркушах. Як перевести фізичні друковані аркуші в умовні? Проілюструємо це на конкретному прикладі.

Візьмемо оригінал-макет обсягом 15 фізичних аркушів, наклад якого планується друкувати на папері форматом 70х100. Нам слід вивести з цієї кількості друкованих аркушів умовні. Для цього найперше слід визначити площу конкретного фізичного друкованого (у нашому випадку це 70х100 см) і площу умовного друкованого аркуша (вона незмінна – 60х90 см). У першому випадку ця площа становитиме 7000 кв. см, у другому – 5400 см кв. Тепер залишається встановити, скільки умовних друкованих аркушів розміститься на вибраному нами друкованому аркуші формату 70х100. Для цього розділяємо загальну площу друкованого аркуша на загальну площу умовного аркуша:

7000 : 5400 = 1,30.

Цифра 1,3 означає, що в одному фізичному друкованому аркуші формату 70х100 вміщується 1,3 умовного друкованого аркуша. У нашому випадку ми маємо майбутнє видання обсягом 15 фізичних друкованих аркушів. Отож, усіх умовних аркушів буде більше в 1,3 рази (15 х 1,3 = 19,5).

Як підсумок розгляду цього прикладу, зазначимо: видання, що в загальному обсязі становить 15 фізичних друкованих аркушів за умови формату паперу 70х100 при переведенні його в умовні друковані аркуші матиме таких аркушів 19,5. Так званий перевідний коефіцієнт тут становив 1,3.

Таким чином, загальна методика переведення фізичних друкованих аркушів в умовні полягає в тому, що загальний обсяг книги у фізичних друкованих аркушах множиться на перевідний коефіцієнт. Перевідний коефіцієнт – це число, що показує, скільки умовних друкованих аркушів вміщується у фізичному аркуші. Визначивши площу формату паперового аркуша кожного з основних стандартних розмірів, на яких випускаються різні види видавничої продукції, й порівнявши її з площею умовного аркуша, можна вивести коефіцієнт переведення обсягу будь-якої книги в умовні друковані аркуші.

Запропонована таблиця 4 спростить спроби редактора-видавця оперативно підрахувати обсяг книги, що випускається в будь-якому форматі, в умовних друкованих аркушах.

Формат аркуша паперу Перевідний коефіцієнт
60*70 60*84 60*100 60*108 61*86 70*75 70*84 70*90 70*100 70*108 75*90 80*100 84*90 84*100 84*108 90*100 0.78 0.93 1.11 1.20 0.97 0.97 1.09 1.17 1.30 1.40 1.25 1.48 1.40 1.56 1.68 1.67

Досконале володіння методикою переведення обсягу різних форматів видань в умовні друковані аркуші необхідне видавцеві й редакторові з кількох причин:

1. Кошторис витрат на придбання паперу та виготовлення замовленого накладу, незважаючи на обраний видавцем формат видання, кожна друкарня складає, виходячи із загальної кількості саме умовних друкованих аркушів, а не фізичних чи обліково-видавничих.

2. Кошторис витрат, який оплачується за видання, що здійснюється на засадах державного замовлення в Україні, також "прив'язується" до умовних друкованих аркушів;

3. Обсяг видання, що зазначається у вихідних даних службової частини видання, подається в умовних друкованих аркушах.

Досі йшлося про розмірні величини, які необхідно знати редакторові-видавцеві на етапі підрахунків кошторисів витрат, вибору форматів видань, поліграфічного підприємства, спілкування зі спонсорами чи замовниками видання. Однак на підготовчому та редакційному етапах редакційно-видавничого процесу, коли видав-ництво лише починає працювати з автором (упорядником, перекладачем, рецензентом) та авторським оригіналом, у лексиконі видавничих працівників частіше звучатимуть терміни авторський та обліково-видавничий аркуш.

А в т о р с ь к и й а р к у ш – це умовна одиниця виміру обсягу створеного автором (упорядником, перекладачем) оригіналу, що дорівнює 40 тисячам знаків прозового тексту з урахуванням розділових знаків та проміжків між словами або 700 рядкам віршованого тексту, або 3 тисячам см кв. площі ілюстративного матеріалу. Ця одиниця виміру найчастіше вживається:

– при укладанні угоди з автором, оскільки в основі договірних стосунків між видавцем та автором сума авторської винагороди встановлюється відповідно до розміру ставки за один авторський аркуш;

– при визначенні обсягу роботи редактора на етапі опрацювання авторського оригіналу.

До настання ери комп'ютерних технологій автори подавали до видавництв оригінали, віддруковані на машинці. Для спрощення роботи редактора з підрахунку обсягів таких оригіналів існували спеціальні стандарти оформлення машинописних сторінок: на одній сторінці машинопису мало вміщуватися не більше 30 рядків, в одному рядку – не більше 60 знаків з проміжками. За умов дотримання таких вимог, 40 тисяч знаків "набігало" до кінця 23 сторінки. Отож, 230 сторінок такого машинописного тексту прирівнювалося до 10 автор- ських аркушів.

Існував ще точніший спосіб підрахунку авторських аркушів. На повністю заповненій текстом сторінці вираховувалася кількість рядків, а в одному рядку – кількість знаків. Перемноживши ці два числа, дізнавалися кількість знаків на сторінці. Одержане число знаків на цій сторінці множилося на кількість сторінок, що давало можливість дізнатися середню кількість знаків у оригіналі. Ділення останнього числа на 40 тисяч давало обсяг оригіналу в авторських аркушах.

Деякі початкуючі редактори не вважають за потрібне оволодівати цією справді застарілою методикою. Адже нині ніхто вже не подає до видавництва машинописні, а тим більше, рукописні тексти. Обсяг оригіналу легко визначити за допомогою комп'ютера, поділивши кількість знаків з проміжками на 40 тисяч. (Кількість таких знаків, незалежно від їх розміру чи обраної гарнітури, чітко фіксується в кожному текстовому файлі й легко віднаходиться за допомогою лише двох команд "Сервіс-статистика"). Це безумовно так, коли йдеться про авторські оригінали, що творяться тепер. Але без старої методики підрахунку не обійтися, скажімо, при перевиданні давніх друкованих текстів, які з різних причин не вдається сканувати. У таких випадках текст доведеться набирати заново. Та до цього важливо бодай приблизно знати, на який обсяг орієнтуватися. Таких випадків з практики видавничої справи можна навести чимало.

О б л і к о в о-в и д а в н и ч и й а р к у ш – це умовна одиниця виміру обсягу власне авторського, а також доданого видавництвом іншого текстового чи ілюстративного матеріалу, куди входить вся службова частина видання. Обліково-видавничий, як і авторський, аркуш дорівнює 40 тисячам знаків прозового тексту з урахуванням розділових знаків та проміжків між словами або 700 рядкам віршованого тексту, або 3 тисячам см кв. площі ілюстративного матеріалу. До загального обсягу обліково-видавничих аркушів не входить рекламний текст.

3. Обсяги редакторської роботи

Із формуванням нової видавничої системи, запровадженням ринкових механізмів у діяльності новоутворених видавництв різних форм власності перестали діяти колишні радянські нормативи, за якими обраховувався обсяг роботи видавничих працівників за конкретний період часу на різних етапах редакційно-видавничого процесу та, відповідно, визначалася сума винагороди за виконану працю.

Нині видавництва самостійно встановлюють такі обсяги роботи, виходячи передусім з інтересів економічної доцільності та професійного рівня творчого складу того чи іншого видавничого підрозділу.

Практика визначення кількості так званих нормозавдань є різною для малих і великих видавництв.

У малих видавництвах та видавничих організаціях до цього підходять спрощено: для підготовки до видання того чи іншого виду видавничої продукції укладається угода з конкретним редактором, коректором, художником, оператором комп'ютерного набору тощо, в якій обумовлюються терміни виконання та сума оплати за виконану роботу. Залежно від виробничої необхідності та професійної підготовки виконавця ці терміни можуть бути довільними в часі й узгоджуватися за домовленістю сторін. Норми виробітку (на день, тиждень, місяць) тут, як правило, не беруться до уваги.

Інша справа, коли йдеться про велике видавництво, яке працює стабільно і в якому редакційно-виробничий процес організовано безперервно у замкненому колі: підготовчий-редакційний-виробничий-маркетинговий і знову підготовчий етапи. Тут наявність оптимальних норм праці видавничих працівників є обов'язковою. Адже такі норми покликані забезпечити ритмічність і послідовність проходження оригіналів на різних етапах їхньої підготовки, а також стабільність високопрофесійного редакторського корпусу видавництва.

Переважна більшість державних та великих новоутворених видавництв недержавної форми власності головним критерієм обсягу виконаної редакторськими працівниками роботи визначили один обліково-видавничий аркуш (40000 знаків з проміжками або відповідна кількість сторінок тексту). В основу одного нормозавдання береться відповідна кількість обліково-видавничих аркушів. Конкретна їх кількість залежить від виду видання та складності тексту. Скажімо, кількість аркушів художнього тексту в одному нормозавданні безумовно має бути більшою від тексту навчальної чи наукової літератури. Адже редакторська робота над останніми потребуватиме більше часу. Більшість сучасних вітчизняних видавництв перейняли перевірену часом практику радянського книговидання, коли нормозавдання для редактора розділялося на два етапи: робота над авторським оригіналом до верстки і робота над видавничим оригіналом після одержання першої верстки. Необхідність поділу нормозавдання на дві частини пояснювалася тим, що за стабільної, конвеєрної роботи нерідко редактор редагував один оригінал і паралельно вичитував верстку зовсім іншого видання, яке було здане до складання на кілька місяців (тижнів) раніше. Оскільки для ознайомлення, написання редакторського висновку і редагування авторського оригіналу (етап до верстки) витрачалося в середньому стільки часу, як згодом на роботу над першою, другою версткою, чистими аркушами та сигнальним примірником (етап після одержання верстки), то поділ нормозавдань в аркушах здійснювався порівну: одне рахувалося за виконання власне редагування і друге – за доведення верстки до сигнального примірника. Таким чином, на місяць один редактор виконує два нормозавдання: одне – на здачу відредагованого тексту і друге – на випуск готового видання. Враховуючи щорічну місячну відпустку працівника і його одинадцятимісячну зайнятість на роботі, на рік таких нормозавдань має бути 22: 11 – по здачі і стільки ж – по випуску. Аналіз нормозавдань видавництв різних форм власності засвідчує, що в середньому одне нормозавдання з редагування містить, залежно від видів і складності видань, від 5 (підручник для шкіл) до 13 (перевидання офіційної чи художньої літератури, яка не потребує редагування) обліково-видавничих аркушів. Стільки ж аркушів слід "видати" редакторові за місяць й на етапі роботи з версткою цього чи іншого видання.

Виходячи з вищевикладеного, в таблиці 5 наводяться типові розрахункові нормативи на місяць за основними видами видань:

№ п\п Вид видання Норматив в обл.- вид.арк. по здачі (перше читання, редвисновок, редагування) Норматив в обл.-вид. арк. по випуску (1 верстка, 2 верстка, сигнал)
Офіційна література (закони, кодекси, постанови, укази)
Докуметальна література
Мемуарна, художня, дитяча література
Практичні посібники та коментарі 8,5 8,5
Довідкова література 6,5 6,5
Наукова література (монографії)
Науково-популярна література 7,5 7,5
Література виробничо-практичного характеру 8,5 8,5
Підручники для вищих навчальних закладів (гуманітарні-природничі) 6-7 6-7
Підручники для шкіл (гуманітарні-природничі) 5,5-6,5 5,5-6,5
Навчально-методичні видання

Суттєвою тезою цієї методики є те, що такі нормозавдання не мають бути догмою. Оскільки процес редагування має в собі багато елементів творчості, у кожному конкретному випадку, залежно від складності оригіналу, завідувач редакції, за погодженням зі головним редактором видавництва, визначає остаточний обсяг нормозавдання. Скажімо, у випадку з підготовкою художнього, наукового перевидання із складною науковою службовою частиною (передмови, історико-біографічні нариси, примітки, покажчики) на цю частину видання слід визначати іншу, меншу, норму для редагування і роботи над версткою.

Слід також пам'ятати, що нерідко через бажання прискорити період перетворення авторського оригіналу у видавничий, а згодом – у конкретне готове видання, денна або місячна норми виконання роботи завищуються, що неминуче позначається на якості готового видавничого продукту.

Рекомендована література до теми

Нормативные материалы по издательскому делу: Справочник. – М.: Книга, 1987. – С. 90–103.

Галузевий стандарт України (ГСТУ 29.5-2001). Видання книжкові. Поліграфічне виконання: Загальні технічні вимоги. – К., 2001.

Галузевий стандарт України (ГСТУ 29.1-97). Журнали. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги. – К., 2000.

Галузевий стандарт України (ГСТУ 29.3-2000). Газети. Поліграфічне виконання. Загальні технічні вимоги. – К., 2000.

Мильчин А. Издательский словарь-справочник. – М.: Юрист, 1998. – 472 с.

Огар Е. І. Українсько-російський та російсько-український словник-довідник з видавничої справи. – Л.: Палітра друку, 2002. – 224 с.

Тимошик М. Основні розмірні та кількісні параметри видань // Друкарство. – 2004. – № 4. – С. 24–28.


5829986480062861.html
5830014109638640.html
    PR.RU™